Через свою унікальну історію, в США громадянській освіті надається важливе місце в шкільній програмі. Колоніальне минуле, кордон просування поселенців, імміграція, урбанізація та історія публічної освіти сприяли поширенню уявлення, що школа має готувати з молоді демократичних громадян. У Сполучених Штатах шкільна програма безпосередньо орієнтована на громадянську освіту.

В Англії глибоко вкорінене дистанціювання громадянськості від питань демократії, національної ідентичності та соціального різноманіття і зв'язку. Більше того, відсутнє єдине ядро громадянських принципів та цінностей, що виховують національну відданість і передаються учням у школі або поза школою. Це становить помітний контраст із США та іншими країнами. Таке дистанціювання переноситься і на освітню систему. Хоча збереження демократії є головною метою освіти в Англії, це не відображено в програмі. Скоріше це залишається очікуваним результатом всієї освітньої практики в різних формах і контекстах та передбачає залучення не лише школи, але й батьків та суспільства в цілому [6, c.210]. В Англії через довгу історію протистояння двох основних урядових партій у Парламенті переважає скептицизм щодо громадянської освіти як потенційно просякнутої партійною ідеологією. Англійські школи акцентують увагу на підготовці учнів до прийняття особистих моральних та етичних рішень. Вони рідко дають учням безпосередню можливість критикувати суспільну політику [2, c. 235]. Лише в останні роки в країні почала посилюватися увага до питань громадянської освіти. Створена в 1997 році дослідницька група під егідою Державного Секретаріату з питань освіти та працевлаштування запропонувала концепцію "Освіта для громадянськості", що має бути врахована при перегляді Державної програми у 2000 році. Концепція декларує зміну політичної культури нації, формування активних громадян, що прагнуть і здатні впливати на суспільне життя, створення і поширення на молодь кращих традицій залучення до справ громади та суспільства в цілому. [1, c. 7].

Як результат історичного розвитку, геополітичних відносин з Великою Британією і США та різноманітних політичних структур, громадянськість у Канаді є дискусійною концепцією.Тоді як Канада в основному відповідає ліберально-демократичній моделі, певні умови історичного розвитку роблять цю країну надзвичайно прийнятною як для плюралізму, так у рівній мірі й для консерватизму та елітарності. У Канаді нема єдиної концепції демократичної громадянськості, яка б становила основу громадянської освіти, а є скоріше різні концепції, що існують у вигляді контініуму від елітарних до активістських. Хоча офіційні програми свідчать, що концепції громадянської освіти еволюціонують у бік більш активістських та плюралістичних, що наголошують на важливості громадянської дії та участі, реальна практика в канадських школах залишається ближчою до більш консервативної елітарної моделі минулого, яка вказує, що найвищим обов'язком громадянина є бути якомога більше інформованим про суспільні справи і, спираючись на цю інформацію, голосувати за підходящих кандидатів під час виборів. Постійною проблемою громадянськості в Канаді є пошук змісту національної ідентичності. Американський оглядач зазначає, що " практично єдина серед сучасних розвинутих країн, Канада продовжує дотепер дебатувати з приводу свого самовизначення"[4, c. 42]. Як і Сполучені Штати, Канада є "суспільством імігрантів". На відміну від Сполучених Штатів, Канада не створила підтримуючих ідеологій та міфів, які складають те, що дехто називає "американською громадянською релігією" і які забезпечують відносно єдину національну ідентичність американців. Різний зміст поняття "канадець" призвело до глибоко різного розуміння громадянськості. Чарльз Тейлор визначає дві моделі:

1) бути "громадянином демократичної держави означає бути особою з певними правами та обов'язками, рівно гарантованими іншим особам", коли "держава має справу лише з окремими особами"; [5, c. 198]

2. "громадяни мають належати до більшої спільності через своє членство в її складниках...[i] наддержава тут повинна мати справу не з особами як такими, а має визнавати субспільноти" [5, c. 198]. Ця модель створює основу для розуміння Канади як країни двох націй, яка популярна в Квебеку.

Такі різні розуміння Канади піднімають суттєві проблеми перед канадською громадянською освітою.

Серед країн, представлених у цьому есе, існує універсальна або майже універсальна відданість певним цілям громадянської освіти. Вона має бути міждисциплінарною, партисипативною, інтерактивною, пов'язаною з життям, здійснюватися в демократичному середовищі, відповідати вимогам суспільного різноманіття і реалізовуватися школою разом із батьками та громадою (та неурядовими організаціями). Проте, незважаючи на значні зусилля, в жодній з країн не було досягнуто універсального успіху в формулюванні програм, які б оптимізували реалізацію цих цілей для всіх учнів [6, c. 30].

Загально визнано, що громадянська освіта здійснюється як у школі, так і поза школою.

У Сполучених Штатах роль школи винятково важлива. З 1890 року шкільний предмет під назвою "соціальні студії" покликаний грати ключову роль у громадянській підготовці. Соціальні студії включають курси з місцевого врядування та врядування штатів, врядування Сполучених Штатів, історії США, права, а також сивікс або громадянознавство, які викладаються у 6-12 класах. У 25 штатах викладаються основи економіки. Етнічні студії, як правило, інтегровані в курс історії США. Хоча пряме викладання громадянськості зазвичай здійснюється в середніх та старших класах, деякі початкові класи або школи мають спеціальні програми з громадянськості, такі як "виховання особистості" або "навчання через громадську роботу". Центр громадянської освіти також здійснює ряд спеціальних навчальних проектів ( "Ми - народ" та інші).

У Канаді турбота про громадянську освіту фігурує в політиці всіх рівнів, але терміни сивікс та громадянська освіта не виступають як назви окремих курсів. У всій країні визнано, що за громадянську освіту відповідальні соціальні студії. Існує широка практика іменування окремих курсів у цій області. На рівні початкової школи більшість провінцій вживають термін "сoціальні студії". У середній школі деякі провінції використовують загальну назву "соціальні студії", тоді як інші визначають окремі дисципліни, такі як історія, право, політологія, основи економіки, соціологія. Основною проблемою зараз є те, що соціальна освіта в усіх її формах низведена до рівня другорядного предмету в шкільних програмах Канади, тоді як головна увага та ресурси спрямовані на технічні та природничі науки.

В Англії в офіційній програмі немає безпосередніх завдань щодо громадянської освіти. У Національній програмі "Освіта для громадянськості" визначена як одна з наскрізних тем. Кожна англійська школа має значний ступінь автономії у викладанні необов'язкової структури програми і вирішенні питання про те, як, де і коли громадянська освіта має викладатися. Програмними предметами, що найчастіше використовуються для цього, є історія (гуманітарні дисципліни) та англійська мова. Лише 19% шкіл викладають громадянську освіту як визначену наскрізну програмну тему і лише 2% як окремий предмет. Однак найчастіше згадуваним місцем викладання громадянських тем є курс "Персональна та соціальна освіта", а також консультації [6, c. 212].

Учні вчаться демократії та ролі громадянина не лише з того, що їм говорять, але й через позакласну та позашкільну діяльність. Найбільш поширеною практикою у Сполучених Штатах є імпровізовані вибори. Так, у 1996 році практично всі учні американських шкіл брали участь в імітації президентських виборів. Школою демократії виступає учнівське самоврядування. Цікавим є досвід проведення загальнонаціональних або фінансованих штатами програм, таких як Імітація суду, Дитяче голосування, День лобіювання та інші, які вводять молодих людей у законодавчий та судочинний процеси. Понад 26 мільйонів учнів усіх вікових категорій були залучені до участі в проектах Центру громадянської освіти. Програма "Ми - народ, громадянин і Конституція" передбачає проведення імітації парламентських слухань з конституційних питань. Проект "Громадянин" вчить учнів середніх класів визначати, досліджувати та пропонувати рішення проблем з життя своєї громади. В останні роки багато шкіл та окремих вчителів також залучають учнів до участі в різних громадських акціях та ініціативах. Наприклад, деякі школярі-добровольці вчаться бути "добрими громадянами", працюючи в будинках для старих або притулках для бездомних [6, c. 593-594]. Деякі школи мають учнівські магазини та програми юніорських досягнень, в яких учні опановують основи бізнесу та економіки.

У Канаді громадянська освіта здійснюється через аспекти "прихованої програми". Так, однією з ініціатив, яку провінція Онтаріо здійснила в цій сфері, є запровадження у школах відкритих та закритих урочистостей, які роблять акцент на цінностях, що поділяють канадці з різними традиціями. Наприклад, виконання національного гімну "О, Канадо" є обов'язковим у державних початкових та середніх школах [6, c. 128].

В Англії немає національних свят або визначних віх в історії чи літературі країни, які спільно святкуються в школах. Натомість учні можуть залучатися до широкого кола позашкільних заходів від шкільних рад та громадської роботи до благодійності та проектів з охорони навколишнього середовища.

У ході дослідження виявлено, що класи та школи істотно відрізняються різноманітністю методів викладання громадянської освіти. Більшість учнів, здається, навчаються в класах, що знаходяться між двома крайнощами, з переважаючим поясненням вчителя та переказуванням учнем підручника, що періодично доповнюється рольовою грою, письмовою роботою або дискусією з актуальної проблеми [6,

c. 602]. Проте вчителі визнають, що найбільш ефективними у громадянській освіті є активні методи, такі як дискусія, дебати, рольові ігри.

У жодній з трьох країн немає офіційного підручника з громадянської освіти. Хоча майже половина штатів США централізовано затверджує підручники, остаточний вибір книжок залишається за школою. В Англії більшість підручників не торкається громадянської освіти, тому що вона безпосередньо не передбачена в офіційній програмі.

У жодній країні немає загальнодержавного іспиту з громадянської освіти. Проте в США на рівні штатів є оцінка з соціальних студій (вона обов'язкова у 25 штатах). Основну частину оцінки складають результати проміжних тестів та іспитів у кінці курсу, а також результати поточних тестів, виконання учнями домашніх завдань та їх участь на уроці.

Сполучені Штати і Канада мають розгалужену мережу підготовки вчителів та післядипломних програм з соціальних студій, які зорієнтовані на громадянську освіту. В Англії, навпаки, громадянська освіта не є пріоритетом переддипломної та післядипломної підготовки, тож багато вчителів відчувають себе погано підготовленими і почуваються незручно, торкаючись у школах проблем з цього предмету. Така ситуація викликала стурбованість офіційних кіл, що має привести до посилення ролі громадянської освіти в підготовці вчителів після перегляду Національнолї програми у 2000 році.

Найважливішим результатом дослідження є те, що навіть сталі демократії ніколи не залишаються нерухомими; вони також потребують постійних зусиль щодо покращення демократичної освіти. Нині в усіх трьох країнах драматичні зміни, пов'язані з інтеграцією людей з різними політичними традиціями, знову актуалізували проблему громадянської освіти.

Визначення. Що розуміється під громадянською освітою? Які аспекти вона включає? Це комплекс знань, розумінь, навичок, позицій, цінностей та досвіду чи це також заохочення до участі та активної громадської позиції? До якої міри існує згода з цих питань між викладачами та громадськими лідерами? Як такий консенсус має бути збудований?

Локалізація. Яким має бути співвідношення між шкільною програмою та позашкільною діяльністю в громадянській освіті? Краще їй бути наскрізним компонентом програми чи частиною окремих предметів? Який відсоток програмного часу вона має займати?

Залученість. Усі вчителі мають бути залучені до громадянської освіти чи вона є сферою відповідальності викладачів-спеціалістів? Як батьки, влада, представники громадськості та спонсорські організації можуть бути краще залучені до партнерства зі школою?

Ресурси. Як громадянська освіта має фінансуватися? Вчителі потребують допомоги з підготовки, ресурсів та часу на оволодіння проблемами громадянства. Але хто забезпечить цю допомогу?

Результати. Яка мета громадянської освіти? Що розуміється під прогресом учнів у ній? Чи можна її виміряти та оцінити?

Стає очевидним, що українські викладачі, розробники програм та науковці змушені розв'язувати аналогічні проблеми. Тож ми повинні шукати конструктивні рішення та ефективні моделі через діалог із зарубіжними колегами.

1. Education for citizenship and the teaching of democracy in schools. Final Report of the Advisory Group on Citizenship, 22 September 1998. London: the Qualifications and Curriculum Authority.

2. Hahn, C. (1998) Becoming Political: Comparative Perspectives on Citizenship Education. Albany, NY: SUNY Press.

3. Kymlicka, W. Education for Citizenship. In: Schoolfield nr 1/2 Spring/Summer 1999.

4. Lipset, S. (1991) Continental Divide: The Values and Institutions of the United States and Canada. New York: Routledge.

5. Taylor, C/ (1993) Reconciling the Solitudes: Essays on Canadian Federalism and Nationalism. Montreal: McGill-Queens University Press.

6. Torney-Purta, J., J. Schwille and J.-A. Amadeo (1999) Civic Education Across Countries: Twenty-four National Case Studies from the IEA Civic Education Project. Amsterdam: the International Association for the Evaluation of Educational Achievement, p. 111-135, 203-227, 583-607.

This web page is hosted free of charge through the Internet Access and Training Program (IATP). IATP is funded by the Bureau of Educational and Cultural Affairs of the U.S. Department of State and administered by the International Research & Exchanges Board.

Громадянська освіта в Сполучених Штатах Америки, Канаді та Англії: порівняльний аналіз