ДОСЛІДЖЕННЯ
Зміст і дидактика історичної освіти та громадянське виховання

Суспільствознавчі дисципліни мають визначальний вплив на громадянське виховання особистості. І найбільша роль у ньому належить історичній освіті, що дає певний часовий зріз суспільства. Відповідно до цього зрізу у свідомості особистості, що соціалізується, формується новоутворення, згідно з яким вона будує своє подальше життя. За радянських часів педагоги це чудово розуміли, тому формували зміст цих дисциплін відповідно до державних ідеологічних установок, що базувалися на принципах класової боротьби та революційного насильства як основи суспільного розвитку. З проголошенням незалежності України й початком розбудови в ній демократичної, соціальної, правової держави виникла проблема нового змісту суспільствознавчої освіти, що покликаний відображати нові суспільні реалії. Ці нововведення мають стосуватися як змісту освіти, так і дидактики викладання.

Аналіз чинних програм з історії дає підставу твердити, що вони все ще певною мірою базуються на принципах соціального насильства. Покажемо це на прикладі курсу з цього предмета в 9 класі. Період, що вивчається, є принциповим для розуміння соціального розвитку суспільства. У цей час відбувалися докорінні зміни соціальної структури людської спільноти: становлення сучасних демократичних держав та громадянських суспільств. Люди почали усвідомлювати свої права, відчувати себе не безправними підданими, а повноправними громадянами, створювати суспільні організації для захисту своїх прав. На жаль, значний пласт цих проблем у курсі відображення не знайшов.

На весь курс відведено 34 години, що само собою недостатньо для такого складного, перенасиченого подіями періоду. При цьому в свідомості учня формується враження, що вся історія - не що інше, як суцільний процес насильства, зрад і вбивств. Про це свідчить хоча б те, що основними темами тут є численні революції та війни ХІХ ст. Скажімо, французькій революції присвячено 5 уро-ків, ще 4 - правлінню Наполеона Бонапарта (усього 9 годин). Загалом тією чи тією мірою війнам та революціям, нетерпимості та насильству присвя-чено 20 тем з 34, тобто понад половину. Становленню ж сучасних демократичних інституцій влади та громадянського суспі-льства відведено непропорційно мало навчального часу, якщо такі теми взагалі присутні в програмі.

Як позитивне слід зазначити, що у програмі названо основні суспільні ідеології (гуманізм, монар-хізм, республіканство, консерватизм, лібералізм, аболіціонізм, расизм, соціалізм, в тому числі общинний (громадівський), соціал-демократія та комунізм, народництво та інші). Проте не згадано й не інтерпретовано таку суспільну ідеологію, як націоналізм, хоч у те-мах 5 та 6 ("Об'єднання Італії" та "Об'єднання Німеччини") вивчення підвалин такого світобачення просто необхідне. Взагалі, темі націо-нальних рухів усі програми з історії приділяють надто мало уваги.

Ще одним важливим елементом, який явно недостатньо висвітлений у програмі, є становлення демократичних інституцій влади. Аналіз їх розвитку має величезне значення для громадянського виховання особистості. Через них громадяни дістають змогу впливати на діяльність влади. Система виборів, структура законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, можливості їх взаємовпливу та багато інших аспектів сучасного суспільства в їх генетичному становленні відіграють величезну роль у громадянському вихованні учнів.

Не згадано у програмі й суспільні організації, що виникли в ХІХ - на початку ХХ ст., що стали визначальними для формування громадянського суспільства. Ми не знайшли у змісті згадки ні про більш ніж достатньо впливовий у всьому світі Червоний Хрест, ні про феміністські організації, які боролися за рівні з чоловіками громадянські права. Обмаль інформації про створення в ХІХ ст. профспілок, діяль-ність яких значною мірою допомогла зняти напруження соціального конфлікту між робітниками та підприємцями, переорієнтувавши його з революційних на економі-чні та політичні рейки, на шлях переговорів та компромісів. Як виняток, який підтверджує пра-вило, тут можна назвати хіба що чартизм в Англії, але ж цим рухом не ви-черпується вся профспілкова діяльність. Майже немає згадок про діяльність традиційних клерикальних релігійно-конфесійних організацій, про виникнення та зростання впливу так званих "нових церков", про гоніння на них із боку держав. Не згадано у програмі і про ді-яльність впливової у світі релігійно-благодійницької Армії Спасіння. З цього погляду зовсім незрозумілою є положення програми "Позитивні наслідки, проблеми німецького "Культуркампфу". Навряд чи правомірно визначати позитивні наслідки гонінь на католицьку церкву в Німеччині наприкінці ХІХ ст. Небагато можна знайти у програмі і про створення в Європі системи місцевого са-моврядування.

Це дає нам право констатувати, що загалом програма має відверто етатичний харак-тер і не приділяє належної уваги створенню у світі громадських не-державних організацій. Можна також зазначити, що програма базується на принципі євроцентризму: з 34 тем історії Європи присвячено 27, історії США - 3, історії Японії - 1 та ще одна тема (1 година) "Національно-виз-вольна боротьба народів світу наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст." - присвячена історії Індії, Китаю, Ірану, Туреччини, Балканського півост-рова та Мексиканській революції 1910-1917 рр., - і це все за одну годину. З незрозумілих причин з програми вилучено історію Південної Америки ХІХ ст., ви-вчення якої має велике вихо-вне значення саме з погляду становлення сучасних національних держав. Немає у програмі також історії країн Африки, хоча розділи про коло-ніальні володіння там імперіалістичних країн та визвольну боротьбу народів дають величезне поле для виховної роботи.

На нашу думку, в подальшому вдосконаленні програм з історії слід врахувати й етатичний, і громадянський аспекти розвитку суспільства. При цьому громадянське виховання, очевидно, має базуватися на таких принципах: визнанні абсолютними прав і свобод людини й громадянина; необхідності взаємодії громадянського суспільства та демократичної держави для становлення демократичної людської спільноти, боротьби з тоталітаризмом. Суспільні зміни мають відбуватися тільки мирно, легітимно, а не шляхом революційного насильства.

Ще однією проблемою громадянського виховання має стати корекція самих методів викладання. Досі вчитель виступав як ментор, нав'язуючи учневі своє бачення суспільно-історичних проблем, нині ж він є рівноправним зі своїм учнем. Це змушує діалогізувати процес викладання. Учасники такого навчального діалогу виступають рівноправними партнерами, які обмінюються комунікативними мовленнєвими актами, намагаючись з'ясувати й уточнити позицію один одного. Лише в такому комунікативному акті можна досягти взаємовизнання громадян - носіїв різних світобачень. Практиковані нами методики (уроки-рольові ігри, уроки-діалоги, аналіз позиції політичного діяча, аналіз історичного джерела) дають змогу діалогізувати навчально-виховний процес, адже саме в суспільному діалозі народжується громадянська толерантність.

Марк Шимановський
Інститут проблем виховання АПН України

This web page is hosted free of charge through the Internet Access and Training Program (IATP). IATP is funded by the Bureau of Educational and Cultural Affairs of the U.S. Department of State and administered by the International Research & Exchanges Board.